|
Не мог уснуть, вспомнил один из своих стишков "на рідній мові" и переделал.
З.Ы. на дваровский форум я пока, кажется, ничего из "своего творчества" не выкладывал))
Я злетіла у небо за своїми думками
Наче в вирій лелека, наче зірваний камінь.
Хвиля мрій підіймає і стискає в обіймах,
Я злітаю у небо, я зникаю у вирах.
Вітер дме по під хмари, гне тополю до долу.
Я блукаю стежками, мов шукаючи долю.
«Вітер, брате, скажи нам, правди дійсно не має?..»
Вітер виє суворо і у спину штовхає:
«Правду свою не знайде, той хто кинув шукати
Мов не зряча людина буде світом блукати.
Щоб знайти свою стежку ти відкрий ширше очі
І поринь в дивосвіти, що приходять щоночі.
Ті, що мріями звуться. Ті, що сном називають.
Ті, що в нашій уяві цілий світ розгортають.
Лиш вони мають змогу тобі відповісти
Де знайти свою стежку, як знайти своє місце
В цьому дивному світі, де луна водограї,
Де розквітла веселка і над річкою сяє.
Де душа наче пісня рветься с грудей не волю,
Там лежить твоя стежка, там знайдеш свою долю…»
Ти розправ свої крила і здіймися у небо
Де нема перепонів, де блукати не треба.
Мов весняний лелека відшукай вітра хвилі,
Де нездійснені мрії закружляли у вирі…
|
покритиковать можно?
с днем рождения 
